Поет – не Бог, але він має силу,
ту силу слова, що до миру зве,
він написати може мудро і красиво,
а може так, що буквою на шмаття рве.
Його не треба злити, він – поет,
він бачить наскрізь й відчуває біль,
отой, що серце пронизав стрілою,
думки летять, неначе буревій.
Він словом гніву може стать до бою
проти війни, проти смертей і диких звірів,
проти насилля і засилля ворогів,
ні, його душа не обміліла,
вона цвіте й у заметіль серед снігів.
Поета серце хоче МИРУ, МИРУ,
щоб не було ні крапельки страждань,
ніколи щоб війни не було виру,
щоб благодаттю ріс наш гетсимань.
Творець вкладає всі слова у риму,
у душу заглядаючи поету,
іде навала слів і їй немає спину,
йому не треба ні звання, ні еполети,
бо він поет, творець всього нового,
його в усі епохи чують всі,
бо він володар слова вікового
і з Богом він живе в своїй душі.
ГАРНО!
