Колись повернуся я знаю,
У цей прекрасний, тихий край,
Де сонце у росу пірнає,
І де цвіте дзвінкий розмай.
Де гомонять вночі серпанки,
Осика тихо шелестить,
Курличуть голосно лелеки,
І відлітають у блакить.
Усе це тут святе й прекрасне,
Для серця миле й дороге,
У памяті воно не згасне,
Не зникне і не відійде.
Лиш наша молодість минає,
Літа тікають в небуття,
Ідуть туди, звідки немає,
Для них вже більше вороття.
І залишається на згадку,
Лиш тихий смуток у душі,
Коли пірнаєш ніби в казку,
В те, що дзвенить у тишині.
