Я сама собі мірило і суддя, і кат.
У нутрі зростила ту, що не здається.
Я давно себе привчила не лічить утрат,
Що було - навік минуло, не вернеться.
Ти мій світ не розгадаєш, скільки не читай,
Сторінки ущерть розмазані чорнилами.
Я сама себе губила і шукала вкрай,
Бо зими холодним сутінкам не вірила.
І коли на землю сходить запашна весна,
Я мелодію її в собі не стримую -
Все, що сховано надійно, виринає з дна
І лягає на папері римою...
