( Бабине літо)
На деревах, попід тином
Вітер плута залюбки
Шовковисту павутину,
Що пускають павуки.
Відпалало, відгоріло,
Зчахло сонячне тепло.
Та ось знову потепліло —
Літо бабине прийшло!
Так бува: що спалах має
Іскра в стигнучій золі
Перед тим, як помирає
В сірій спаленій імлі.
Так і літо спалахнуло
Хоч і осінь вже прийшла.
Наостанок не забуло
Дати радощі тепла.
Й розпускають павутину
Павучки в цю теплу мить.
Та не вийде літню днину
Павутиною зловить!
Цікаво, легко. Люблю коротенькі рядочки.
От тільки помира- то коротке дієслово. Є ще в кінці має бути. Можна помаленьку від цього відходить. Ми ж любимо мову?
