Від серця до серця, від слова до слова,
Відлунням печалі, журби та жалю,
По рідній Вкраїні, де зелена діброва,
Ти йшов до людей та співав, Кобзарю.
Колисковою неньки слова твої були,
Навчав нас любити увесь ти наш рід,
Та, чом же не всі тебе, батьку мій, чули,
Як був ти живий та недужий від бід?
Чому твого слова живого не чули?
Чому проклинали, катувавши тебе
Заможнії, дужії, сильнії люди?
Та ти не втікав, заховавши себе!
Ти ніжною ласкою батька голубив,
Ти словом своїм до життя закликав.
До краплі останньої серце розгубив,
Та кожного, як птах, ти крилом пригортав.
Заможні пани та біднії люди –
Усі на терезах життя на рівні,
Мій батьку, Тарасе, твого слова усюди
Закликання чули у світлі й вогні.
Та все ж час минає, мій рідний Кобзарю,
Минали давно ті панщицькі роки,
Та все ж я до тебе ізнов закликаю -
За повчання я дякую щиро тобі!
28.01.2014.
