« Від зорі до зорі –
або день, або рік...»
Гадання
Досіває як на рану солі
завірюха іній і сніги...
певно, як розтане моя доля,
вийде навесні за береги.
А коли навіяна розлука
стороною омине мене,
розіллється повінню по луках,
ручаями-бродами мине.
Поміняємо одні на інші
у далекім вирії краї...
але Богу все одно видніше,
де, кому, куди, коли раніше
йти і йти у засвіти свої.
І запам'ятається надовго,
і не буде мучити нікого
те, що ми у світі зажились,
і не залишається нічого
як пливти до берега чужого
у обійми осені... колись.
