Кам’яне, кам’яне, кам’яне
Серце міста рибалок на березі моря,
Міста доріг і коханців, поетів і катеринок
І слова «авжеж».
Долучаюсь до березня на перехрестях часу,
Мовчання велике і синє,
Наче небо над Ріміні, що читає вірші
Маріо де Каронезі (він теж був поетом).
У мережеві спокою зазираю в зіницю міста,
Яка зроблена з солі і повторюю,
Як вони колись – вони – посередники
Середньовіччя рудого вандальського
Вторили:
«Cedo bonis».
З усіх катедр кедрових тесаних
Мореплавного сну (напніть вітрило!)
Питаю в годинника механічного –
Онука клепсидри-плакси:
«Хвилі несли тебе, колисали, бавили –
Навіщо? Куди? В яке єретичне прийдешнє?»
Зцілюю хворі літописи –
Домислюю щось світле й прекрасне
На площі
Білого слова «поруч»
Коли на бруківки падають тіні
Башти думок алхіміків,
Дзвіниці-тюрми (голос).
Ця будівля, на площі в Ріміні, що дихає середньовіччям, розповість людям ще багато всього загадкового. Думаю, що Ви там були, тому і вірш такий цікавий, історично-пізнавальний.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так - я бував в Ріміні і цей цикл - мої спогади про те місто, яке мені дуже сподобалось!
Ви гарно описуєте. Мені здається, що не з інетівських фото! Моє шанування!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Коля я був в Італії я багато фотографував, але фотоапарат зломався і фсі фотографії пропали. Так, що ця світлина, на жаль, не моя.....
Саме так - я бував в Ріміні і цей цикл - мої спогади про те місто, яке мені дуже сподобалось! 
