Кам’яне, кам’яне, кам’яне
Серце міста рибалок на березі моря,
Міста доріг і коханців, поетів і катеринок
І слова «авжеж».
Долучаюсь до березня на перехрестях часу,
Мовчання велике і синє,
Наче небо над Ріміні, що читає вірші
Маріо де Каронезі (він теж був поетом).
У мережеві спокою зазираю в зіницю міста,
Яка зроблена з солі і повторюю,
Як вони колись – вони – посередники
Середньовіччя рудого вандальського
Вторили:
«Cedo bonis».
З усіх катедр кедрових тесаних
Мореплавного сну (напніть вітрило!)
Питаю в годинника механічного –
Онука клепсидри-плакси:
«Хвилі несли тебе, колисали, бавили –
Навіщо? Куди? В яке єретичне прийдешнє?»
Зцілюю хворі літописи –
Домислюю щось світле й прекрасне
На площі
Білого слова «поруч»
Коли на бруківки падають тіні
Башти думок алхіміків,
Дзвіниці-тюрми (голос).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2022
автор: Артур Сіренко