—Благослови, матусю, на війну.
Вернусь в окопи, бо присяга кличе.
Прокинувсь легіт, віялом війнув,
Змахнув скупу сльозину чоловічу.
Застряг у горлі грудкою озон.
Береза рани на собі бинтує…
—Це полоснув наосліп вічний сон,
Виттям пробуджений, — шепнули туї.
З кишені витяг пачку сигарет.
Стиснув в долоні. —Знаєш, як скучаю?
Підводить вогкі очі на потрет
І топить погляд у глибинах раю.
—Піклуйся звідти про своїх внучат.
А я… — задуму кинув в обрій гливий—
За їхній страх помщуся семикрат.
Й пішов, вклонившись маминій могилі.
Кожен український воїн захищає свою родину, свою Вітчизну від лютого ворога. Нехай всі сили небесні допоможуть йому вистоїти у благородній справі. Чудовий вірш.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зворушливо.. Ой, Валічко розчулили, до сліз. Слова оркнулись глибини душі.... То ніби крик...і сподівання,ненька почує....А він йде боронити, той погляд ніжний в бою відчує...
Хай береже тебе Всевишній, синку!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Ніно. Цей вірш присвячений моєму племіннику