Тадеушові Хшановському -
аркадійському поетові
присвячує
люблячий Його
Автор
- лиш розум неспокійний як голуб перед бурею
тримає тіло як вітер стебло
і руки наповнені шелестом і пусткою
сходять з пагорба нехоті в бурхливий потік часу
і вуста яким солодке розсудливе мовчання
глибинна хвиля розіб'є їх об берег як мушлю
Залишаю ніжність квітам - я сплю на кулаці
Прощавай Аркадіє
було чудово
але грудям
занадто тісно
Я жив тінями
і безмовною
милістю хмар
Любив гусінь
і час смеркання
любов'ю ніжною
і не чоловічою
а тепер треба
з теплих долонь
мости
над прірвами
Прощавай Аркадіє
цей краєвид
може зруйнувати
одна сльоза
за один крик про допомогу
можна віддати без жалю
густі хмари
видимі дерева
колони плюща
планети і яблука
розум який хоче втекти як голуб від бурі
тримає тіло як вітер стебло -
не варто втішати Офелію яка плаче над потоком
марно просити дзеркало творити відлуння
є лише один шляхетний плач плач героїв
і єдина ніжність ніжність матері й садівника
а якщо пам'ять схожа на могильну гієну
її треба відкинути як таку любов
яка є лише голодом і жалістю
Сивієш голово
як голуб в бурю
і не раз тіло гнулося
під нагаями вітру
Вуста на поталу вустам
руки на поталу світові
Збіґнєв Герберт OSTATECZNA ZGODA NA CZAS
Tadeuszowi Chrzanowskiemu -
arkadyjskiemu poecie
przypisuje
kochający Go
Autor
- lecz głowę niespokojną jak gołąb przed burzą
zatrzyma ciało wątłe jak łodyga wiatru
a ręce pełne szmeru klejnotów i pustki
zejdą ze wzgórz niechęci w rwącą strugę czasu
i usta którym słodka rozwaga milczenia
fala głębi rozbije jak muszlę o brzeg
Kwiatom zostawiam czułość - ja śpiący na pięści
Żegnaj Arkadio
dobrze było
ale dla piersi
nazbyt wąsko
cieniami żyłem
i milczeniem
łaską obłoku
Kochałem liszki
zmierzchu korę
miłością tkliwą
i niemęską
a teraz trzeba
z ciepłych dłoni
nad przepaściami
przęsła
Żegnaj Arkadio
ten krajobraz
można przełamać
jedną łzą
za jedno wołanie o pomoc
można bez żalu oddać
tłuste obłoki
drzew pozory
kolumny bluszcze
planety i jabłka
głowę która chce umknąć jak gołąb przed burzą
zatrzyma ciało wątłe jak łodyga wiatru -
nie warto pocieszać Ofelii płaczącej nad strumieniem
próżno pytać zwierciadła w kształcie echa
jest tylko jeden szlachetny płacz płacz bohaterów
i jedna czułość czułość matki i ogrodnika
a pamięć jeśli oznacza hienę grobów
trzeba oddalić jak taką miłość
która jest tylko głodem i litością
Siwiejesz głowo
jak burzy gołąb
i ciało nieraz się łamie
pod biczami wiatru
Usta na pastwę ustom
ręce na pastwę światom
