Ложку плутонію, з перцем і цукром,
Прямо в обличчя усій Землі.
Найнебезпечніше - бути укром,
Між цими звуками "с#ка", "плі"...
Звуком металу церковних дзвонів
Нас відспівали усі попи,
Світ інфантильних сліпих ган#онів,
Не прокидайся, і далі спи.
Віримо в Бога, богів, удачу,
В волю, у совість і їх "авось".
Я тут сміюсь, взагалі не плачу,
Я тут не нуль, я тут цілий Хтось.
Келих червоної, мінус друга,
П'ю тільки натще, коли один,
Потім тихенько виходжу з круга,
Круга спокійних пустих годин,
Що все сильніше рудіють часом,
Тиснуть у скроні, ростуть углиб,
Ми наче сильні і наче разом.
Діду Тиране, дивись не схиб:
Хай прилетять вже твої ракети
Прямо до ліжка, мені у ніч,
Хай ці кіношні усі сюжети
Вже відбуваються. Де твій бич?
Де той кошмар? Де вогонь і крики?
Де Щекавиця і де той гриб?
Тільки зірки і дорожні блики,
Тільки мовчання північних риб.
Ложку плутонію, тіл і смерті,
Все це було ж вже, не страшно знов,
Небо відкрите, паролі "кверті",
Досить лякати. І де твій зов?
Звуком металу церковних дзвонів
Нас відспівали, ми вже мерці.
Тільки от милі старих вагонів
З трупами ви везете, в кінці.
Світ все ще спить, дуже змерз і плаче,
Вірить у сонце, рожеві сни.
Не зупиняйся. Вбивай, козаче -
Кров потекла тільки з їх вини...
ID:
962933
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 15.10.2022 21:06:16
© дата внесення змiн: 15.10.2022 21:06:16
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|
