Вчора збирав насіння своєї мальви та раптом згадав про насіннєвий банк, знищений зловорожим обстрілом у Харкові. Унікальна колекція, понад 160 тисяч рослин, деякі з котрих вже в природі зникли, напрацювання видатних вчених, національне надбання... - цей перелік тривав би й тривав, якщо спитати притомного рільника або вченого рослинника. Але я рослинник непритомний, а рільник стихійний, який вбачає в найбуденніших предметах перш за все символи, знаки, метафори. Отже, я згадав насіннєвий банк не через його видатні наукові та агрономічні властивості, а через потужний символізм - і цієї втрати, і насіння як такого.
Насіння - початок нового життя, наступного покоління, навіть багатьох прийдешніх поколінь, адже одна насінина родить стократ або й тисячакрат - заповіт "плодитеся й розмножуйтеся" в дії. Ці покоління можуть зійти вже наступного року, а можуть пролежати у сховищі або землі роки або й століття, щоби колись у майбутті відродитися із усіма спадковими властивостями прабатьків, - якщо, звісно, якомусь навіженому не спаде на думку розпочати війну та звести все нанівець. Ці ж насінини можуть стати ґрунтом, на якому зростатимуть інші рослини, або нагодувати птахів, збагативши їхній раціон у час гніздування та урізноманітнивши свій коловорот життя і тваринним виміром. Для деяких зерен це навіть не випадковість - вони мають мобільний застосунок "Верхи на мурасі": глюкозна цукерочка, доточена до оболонки насіння, вабить мурашок, які й розносять його скрізь, де самі ходять, і кидають, споживши рослинні ласощі.
А ще насіння якесь... гарне. Можливо, сприйняття насіння як гарного спровоковане багатющим нашаруванням образів і метафор, тобто змісту, затиснутого у таку мізерну форму. Одне зернятко - гарна штука, а висип їх на стіл десяток - маєш візерунок, або сузір'я, або суцвіття. Замилувався, задивився - маєш подобизну: зернина мальви-ружи скидається на риб'ячу луску. Виклав ті "лусочки" на аркушику - і ним пливе рибе, так само тихо, як справжня риба пливе у справжній воді. Струсив головою та аркушиком - і знову маєш насіння.
А ще - кожне сім'я має паз, виїмку, заглиблення певної форми, прямокутне, чисто тобі лєго. Можливо, це гніздо для кріплення деталі, якої мені бракує? Ні, не бракує: дві насінини, з'єднані цими пазами, перетворюються на "вісімку" - або математичний символ безкінечності. Він не має знаку, ані +, ані - тому ця мізерна "вісімка" цілком вміщує все. І безодню мінус-безкінечності, в якій бозна коли почалося життя як таке, а дещо раніше поклався початок часу та усьому в часі сущому, а до того був тільки Бог; і безодню плюс-безкінечності, в яку прямує ця "вісімка", людина, що склала "вісімку", світ, що народив цю людину, Бог, який створив світ. Се - вічність і все, що в ній було, є і буде.
...насіння.
ID:
956900
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.08.2022 14:46:06
© дата внесення змiн: 19.08.2022 14:46:06
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
