вона таки була дивною. така собі королева в дірявих панчохах. До біса гарна, типу інтелігентна дівка, розпусна незайманка, обірванка - красуня.
де тепер блукає її дикий погляд роздратованої кішечки з наскрізь прогнилим єством?! По якому даху гуляють стрункі ноги, не боячись ступити на самий край?..
мрії полишили її вона у відчаї боролась бодай за одну з них , а натомість лишались одні брудно - рожеві стрічки від дурнуватих подарунків на кшталт дешевої біжутерії. А ще вона пахла просто собою.ніжністю впереміш з перцем,лякливістю тендітних пальців. солодкавою жорстокістю.
О,вона з являлась так по жіночному, відверто і яскраво.
"хочу" - то був її закон. Вона любила оте хочу незважаючи ні на що. Вона хотіла і її хотіли, але найбільш за всіх її хтів я.принаймні, мені тоді так здавалось.
А вона тікала посеред вечірок гуляти по затхлому місті вдихати аромат місячних зайчиків які постійно заплутувались в її волоссі.
...вона таки була стервом.лагідно пестила мене до втрати самоконтролю і свідомості.а потім ішла собі скривлюючи покусані від поцілунків уста у скривавлену посмішку.
короткі наші зустрічі розпалювали мене і тримали на відстані.
я не міг просто так забути подряпані нею зап ястя моїх знесилених рук, я був у ній, а вона розчинялась, завжди лишаючи мене по той бік своєї реальності. Я ніколи не міг знати де вона і з ким, це мучило, гнітило, дратувало, я божеволів, божеволів до криків, я шукав її лоно, я брав її тіло, а її душа з легкістю тікала ховалась від мене в найзатишніших закапелках її химерних сновидінь.
вона дихала уривчасто і нерівномірно, таке враження ніби все зараз згорить, почнеться пожежа, яка все спалить на своєму шляху. та їй то було зрештою все одно..пожежа стільки разів нищила її, робила беззахисною приблудою.
наскрізь пронизана мною, вона помирала в обіймах вражень.
Вона робила з мене еліксир задоволення, забирала все...її мокре волосся, і порухи повік, де запаморочені зіниці видавали в ній сутність жінки.
да-а, і такими можемо бути! 
