Кричить луна протяжно між ярами
-Тарасе !Хлопчику ,додому йди.
Далеко чути голос мами
-Скоріш, пора обідати.
-Біжу!- кричить у відповідь синочок
І що є духу ,не біжить, летить
Із квітів польових для мами зплів віночок
Прибіг ,подарував, яка щаслива мить,
Коли цілує мати сина
До серця ніжно пригорта
Ще трошки й поведе його стежина
Туди ,де юність кличе золота
А поки час дитинства забарився
Вона мов джерело йому дає
Добра, любові гідності напився
Уже не хлопчик ,парубком стає.
Так швидко виріс, матері опора
В плечах широкий,у руках міцний
Але війна прийшла ,бо ворог вчора
В ночі напав ,як вовк страшний
І син пішов ,залишив свою маму
Один із перших в пекло поспішив
Тому що треба захистить державу
Дорослий, тому так і вирішив
Страшні бої, тряслися руки
Здавалося земля горіла
Свист від ракет, снарядів звуки
І від морозу ломить тіло
Багато ворогів побили
Але і наших...полягло
Яка їх мати породила?
Знов з неба градом понесло
Залізо з пекла, розриває,
Рве на шматки усе кругом
З землею душі обєднає.
Ніби збиває потягом.
І от юнак лежить в окопі,
Застиглий погляд в неба вись.
Мов заблукав, збився з дороги,
Як у дитячих снах колись.
І тиша все заполонила…
Невже це все? Кінець мені?
Яскраве сяйво засліпило ,
А десь почулось в далині:
-Тарасе! Хлопчику! Вернися!
Летіли матері слова.
Серце забилося у грудях,
Прийшла до тями голова.
В думках кричав він
-Чую мамо! Уже біжу ,лечу ,стрічай!
Обіймів хочеться так само
І сльози льються через край.
І мати кожен вечір виглядає
Йде за село, гукає в далечінь
Молитву кожен день читає
-Спаси і збережи! АМІНЬ!!!
29.06.2022р.
Олександр Степан.
