Віршовані стихії до мозку линуть швидко
Драмовані вітрами сідають біля вух.
Так крутять головою, що серцю стає гидко,
А ті все ходять, ходять мільйонно-сотий круг.
І течія надії, посланниця від серця
З метою до краплини: "Втопити. Крихку. Біль!"
Не врахувала сили та плюхнулась об дверця
А біль поверху рани насипала ще й сіль.
Та поки дума й відчай війною всюди ходять,
Прокопуючи цвинтар в пораненій душі,
"Живі" померлі люди провулочками бродять
Нещадні та холодні, немов земні вужі.