Я не плачу - уже не залишилось сліз
Лиш німе питання «чому?»
Хочу, щоб ти під ковдру заліз
І розвіяв вже рідну пітьму.
Хочу просто хотіти. У чому ж вина?
Хіба я багато прошу?
Коли в двері без стуку увірвалась війна
У нову і вольну сім’ю,
Ми, як завжди, згадали Шевченків «Кавказ»
І Сосюри «Любіть Україну».
А вони? Що вони? - «ісполнялі пріказ»,
Крадучи чоботи для сина.
Нас з тобой розвело за мільярди зітхань,
В них я міряю відстань і ранки.
А вони хай зречуться своїх зазіхань:
У кайданах не зрушити танки.
Ми свої вже порвали, як казав «Заповіт»,
Ще давно - за часів Наливайка.
І Богдан помилявся, хмелиновий цвіт,
Оббивавши московськії ґанки.
Україно, прости, тих хто десь завинив
Пред тобою, за всіх перепрошу.
Та як крові пролити за цвіт твоїх нив
Треба, виб‘ємо силу ворожу.
І малиновий стяг тих козацьких дідів
Покладемо на братську могилу,
Щоб небесну блакить й позолоту степів
Передати для доньки і сина.
Хочу миру і мрій не згубити в житті,
Хочу бачити очі кохані,
Хочу жити у злагоді і доброті
І любити, неначе востаннє.
08.05.2022
