Мої рідненькі, як ви там на небі?
Напевно знаєте, що в нас іде війна.
Орда московська палить міста й села.
Керує нею орків сатана.
Мої кохані, любі мамо й тато,
Народ підвівся в спільній боротьбі.
Неначе спали ми усі віками,
Й не знали, що сусід хоче війни.
За вами досі я сумую, мамо.
Й до щему Україну я люблю.
Вона в душі із вашими піснями,
За неї Бога я Всевишнього молю.
Моя країна зараз у тривозі.
Київ величний в вихорі війни.
Каховка, Суми, Харків і Житомир
Землю скропили кров'ю і слізьми.
Крізь терня до свободи Україна
Іде не знаючи ні страху, ні жалю.
Вона не впаде знаю на коліна
І незалежність захистить свою.
Я не боюсь повірте мені тату.
Мій страх давно вже переріс у гнів.
Бо наші воїни — незламні, сильні духом,
Нещадно б'ють заклятих ворогів.
Мої рідненькі, все я пам'ятаю -
Цю розповідь страшну про колоски,
І як грузили в товарняк битками -
Людей везли в далекі Соловки.
Загарбники хотіли повернути
Для українців ті страшні часи.
Вже зовсім скоро проженем мерзоту,
З ганьбою їх страшні полки.
Як шкода мої рідні й найдорожці,
Що ви не дожили до наших днів,
Коли лунає гімн наш український,
Пісень повстанських чути спів.
Серце болить, як дивлюсь на руїни.
І гнів народний вже не зупинить.
Ворог я знаю захлинеться кров'ю
І за людей невинних відповість.
Я знаю скоро щезнуть сили темні -
Як сонечко над обрієм зійде.
А Україна — сильна й незалежна
На світ увесь засяє й розцвіте.
