Коли земля замучена дощами,
Води напиласль вдосталь, досхочу.
Та довгими зимовими ночами,
Наперекір - чекаю я дощу.
І не тому, що на душі так гірко,
І що зима заглядує в вікно,
А лиш тому, що знаю усе чітко:
Тебе я дочекаюсь всеодно.
Я знаю: дощ холодний і бридкий,
Чи не тому все стука в підвіконня?
Та час його спливе, він не тривкий,
Такі дощі бувають в міжсезоння.
Це на межі зими з весною,
Коли весна вже спробує свій крок,
Коли вони враждують між собою,
Одна із них все ж не бере урок.
Тоді бува неспокій у природі,
Та скоро стихне все, вона чекає,
Весна прийде, чекаєм при нагоді,
Ну а зима? Про неї ми все знаєм...
У лютий увірвалася весна.
Не дочекалась свого часу вона!
Гарно та по - справжньому, дорога Надюшко!
Як не противиться зима,
Закінчиться її скоро пора.
Творчого Вам натхнення та сонячних, радісних хвилинок!