А терен цвіте й лист роняє в розмаю,
Бо дівчина гадки журливі пряде.
Сердешна до ранку тихенько ридає
Он там, край віконця. Та він не іде.
А терен цвіте…
У пошуках пташка літає у гаю,
Законом природи підкорена, жде,
Щоб пісню єдину, достойную раю,
Найбільша колючка звільнила з грудей.
Смерть в терні знайде…
Шляхи на землі розляглися лукаво.
Крізь хащі тернові ведуть до зірок.
Заграви, тумани, провалля, та жваво
Й терпляче долаєм пригод ланцюжок.
Устигнути б в строк…
О терне! Наруги й нелюдської муки
Христу ти завдав на Голгофській горі,
Та місця немає в серцях для розпуки:
На Нього Всевишній поклав весь наш гріх…
Ще там, на горі…
Тремтиш при дорозі на рідних тере́нах.
Голки виставляєш фальшивим щитом.
Вгамуй наполохані соки у венах:
Ти вартий також сині неба шматок.
Впав сизий листок…
Чудово про терен!Хоч і пісні й вірші про нього сумні,але ж квітучись чарує, пахучість вабить до себе бджіл...Пригадую,як те суцвіття пахкотить, що аж п*янить, то неповторна,незабутня мить!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сильно та зворушливо, трепетно та душевно, дорога Валечко!
Вгамуй наполохані соки у венах:
Ти вартий також сині неба шматок.
Впав сизий листок...
Неперевершено, просто Творчого Вам натхнення та море щасливих подій!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00