Снігом вибілені стіни
І сріблястий перелаз.
У повітці пахне сіном,
"Як, бабусю, Ви? Гаразд?"
Теплий спомин весь, до крихти,
На морозі занімів.
Рідний двір… старенька стріха…
Йду я стежкою зі снів.
Хоч минуло це колись бо –
Час події геть змішав!
Бачте, ондечки, на призьбі,
Бабці праведна душа.
"Слід цибулю закосичить."
(Дай-но й я… скоріш удвох!)
А відлуння електрички
Долинає нам у льох.
Оживає мудре слово –
Поколінь міцний зв’язок.
День замріявся зимовий
Від бабусиних казок.
Тріскотять у пічці дрова,
Те́пло в хаті – лоб змокрів.
Рідні очі волошко́ві –
промінцями вечорів.
… Переметами стежини,
Без бабусі двір зачах.
Сніг дитинства – мильна піна,
Щипле вогкістю в очах.
/Художник Юрій Камишний «Мамине подвір’я»/
саме так, пані Ніно!Дякую за теплу підтримку. 
щиро вдячна, Андрію Васильовичу. за теплий відгук! Навзаєм - миру, здоров'я та добра!
