(з надрукованої 2011 р. на моєму сайті статті з "Алея любові"):
2.
Чи багато знаємо ми про ось цю конкретну людину?
Мало знаємо, завжди...
Ця таємниця – жива особливість, особистість: людина іноді незбагненно робить жести, правдиві акти волі, як час від часу прозріває, прагне висловитись... про щось найважливіше, чи... що його не можна втрачати...
Прагне людина бути почутою...
Аби ж не втратити щілинку – з якої велич Бога.
Бо щось таки залежить... чи життя людини? чи світу цього?
Я тоді писав одну поліфонічну поему в один рік. Правдиво – «не відходячи» від небесного.
А тому в кабінеті Головного у «Всесвіті» Коротича – рідко з’являвся...
Віталій Олексійович із здивуванням докоряв мені за те «неодзивання».
Народжувалась Четверта.
У Віталієві Олексійовичеві – кругообіг і життєдайна доля; У Четвертій і мені –незрушність: Вічне: зовсім без земного і часу.
Якщо б Ви проникли поміж утиском вищих речних синтагмів – Ви стали б значним прозаїком, чи, якщо не вбивцею, то тими з Уолл-стрітт
з імперативом – 4 млрд людей лишніми є ...
Опущено нині і ліниво бачить всяк «проіскі чєловєков», не безжурну і суворо-мудру длань Живого Бога.
Бо щось вирішувалось.
Так ось – чи пристрасно-гаряче я вдивлявся, як художник, у Віталія Коротича?
Маєте серце? – чуєте про що ...
Поет же мені з першої ж, «бомбою» ним названою, папки поезій із здивуванням підказав: як це є, що мало поезій з почуттів кохання, любові до мами, просто любові...
А в мені ?
В дотик Надзавдання, про що ніхто не чув й не знав? Що не полюбиш, те не пізнаєш... Як же відкрилось?..
Шіллер залюблено казково світлий у четвертому класі восьмирічки?
Чи самоосвіта нестримна – за чотирьох? Шамани московитів на обрії луплять себе в бубон грудний – яскравий астрал дають як поезію... Вчорашній тон.
Київ для мене – глуха провінція...
І факт той: Віталій Коротич – він щось чув чи знав (іншого такого не зустрів – з інтуїцеєю, розумом, серцем, нахідливістю в справі...).
Скажете: дивне поєднання...
Бог все робить і творить: Бог – один серцевідець.
Вже потім вийме його брати Москву, Політбюро-Дияволіат, статтю шосту – «гегемонів»...
Але більша цінність – Бог: дух спілкувань правдивих поміж душами...
Випробовуння духу. Сили волі.
Тому цінність така – серця... Істинний стиль, зі справжнього «я».
Будь ласка: не поведете далі слова, як я.
Художня розташованість: художня молитва – єсть Бог.
Спробуйте, переконаєтесь...
Так треба: серце, воля, і істинне зрушення духу.
І все, що йде з того серця: слово, увага, таїна людини і космосу, сама любов, що дає поетичні проникнення: шлях...
Крім М.Бахтіна, контрабандно надрукованого в кінці, неоприлюдненого, – село, дикий край, варвари – прикрашені трішки...
Страшніше що за послід самозадоволено-самозасліплений? – й цілком відповідний «Огоньок» до Коротича, – хіба серце Державіна очі відкрило таким??
Хто за нього смиренніший Богу, окрім природи?
Ще художнє і здорове бачимо?
Що конкретно ми залишаємо малими митями – в серцях людей?
Не раз при мені з серця Віталія Олексійовича в долю секунди, як реакція, виривались правдиво точні слова, імпульси дії. Це не вишкіл! Таке прямо-миттєве не вишколиш.
Серце – скарб. Де скарб – там і серце...
Залишаєм в серці людини які скарби??
Хто вчув тиху і єдино-неповторну поезію Віталія Коротича – має чуле неповторно своє серце... Наближення – дух, розділяючись, не втрачає якості, як вогонь свічі - якщо запалює безмір інших... тож тут про позамежне, якщо Ви виховані, питають ласки Божої... Дух нічого не втрачає, як буває водночас в багатьох безмірах місць і віків...
Ми є т а м, а всі хоч допускають (вміщують?).
Недосконалі остерігаються таких, як недорослі.
Недоросль Москви, поверхове вікове і віковічно описане, наївно не знаючи хто перед нею, зовсім самовиказуючись – поверхово докоряла Коротичу в світськості. Ліпше буде, коли художнє кольне вас... духовність ясно вказана і довизначена тепер в монастирі ніби ...
Тут – вільна Особистість... в любові. Так, ніби в недопочутості ... А мука тут і т а м – як не здобулись за вік любові. Просто як!
Він зробить це і решту благого – бо він любить. Він і нині тихий, як вільний виклик... зрящим - видимий. Розуму, життя в серці.
Так ніби його нема! (що ще жертовніш?).
Такий собі скромний виклик...виховання серця, культури розуму, зібраності, опамятування присутністю... совісті...сліз мого серця, християнського, – можливо ще багатьох інших?
Київські сумні «патріоти» – його донині ненавидять. Який матер’ял пропадає для сердець!..
За все найяскравіше. Що відбувсь.
За велич в серці, найвищу культуру розуму.
Мудре прощення всіх. Простив – Бог тобі простить.
Запрошуваний багатьма на віку, згоджується, працює, Бог веде... Оце велике серце – йде Віталій Коротич... запрошуєте?
7 квітня 2011, Благовіщення.
ID:
931633
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 22.11.2021 10:07:35
© дата внесення змiн: 22.11.2021 10:51:01
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
