Тихо заступив на вахту місяць лютий,
Сонце ніжне випромінює тепло,
Хоч панують ще морози й завірюхи,
Й світ глибокими снігами замело.
І зимі, й весні він хоче бути другом,
А тому і догоджати прагне їм:
Квіти на вікні малює, сипле пухом,
Дощиком красу змиваючи затим.
А як сонце з неба вигляне лютневе
І блакиттю весь засяє небозвід, –
Всюди розтають бурульки кришталеві,
Весело і лунко падають до ніг.
Ще морози є і сніжні заметілі,
Та настане скоро чарівна весна, –
Омелюхи вже із півдня прилетіли,
Хоч проталинок іще ніде нема…
Лютий з сумом дивиться на сонні шати, –
Він прогнати хоче ті солодкі сни,
Починає ледве чутно їм шептати
Казку дивного відродження весни.
03.02.2013
