Мої хороші, давні друзі,
шкода вас – бідних і сліпих.
Тоді – ви тішились з ілюзій,
тепер – ховаєтесь за них.
І брешете собі і людям
про розіп’ятих діточок.
Тоді – стрічки були на грудях,
а зараз – зброя. З пелюшок.
Для вас то горе, а не свято –
у затишному травні десь.
Тоді – ви вірили завзято,
тепер – похмуро боїтесь.
Вам стільки всього обіцяли –
і розвели, як цуценят.
Тоді – вам вуха закладало,
а зараз – локшина до п’ят.
Вам локшини іще замало.
Своє – воно завжди своє.
Тоді – чого вам бракувало?
Невже тепер у вас все є?
Зніміть ту локшину зухвалу,
відкрийте серце золоте!
Тоді – ви голосно кричали,
чому ж тепер не кричите?
19.10.2020
