О Господи що ж я творив
Коли чужу жону боготворив
Я підіймав кохання на пядестал
І мріяв щоби сніг розтав
Вона і неймовірна й чарівна
Та всеодно чужа жона вона
Заради таких ідуть на чаклунство
В стихій просять відьмовство
Боже чи ти не знаєш як її любив?
Себе я кожен день губив
Така любов буває раз в ніколи
І про таке не вчать чаклунські школи
Я пробував забути лиш на час
Ще більше я кохав водночас
І посмішка її така чарівна
Вона небесна королівна
Сніги пройдуть природа чарівна
І ти така жадана і неймовірна
Ну що сказати треба тебе забувати
А не рими про кохання будувати
Не треба як Петрарка про кохання співати
Бо це кохання буде душу руйнувати
Так ти чарівна , і красива й неймовірна
І загадкова і розумна як царівна
І так чомусь зробили так Боги
Мої одвічні наче вороги...
Я так просив забрати почуття кохання
Бо це було моє бажання
Боги сміялись в небесах
Щоб я тонув в обманах чудесах
Бо ти була мені така жадана
І кожен вірш була любовна рана
Тому прости не хочу я писати
Бо серце змушує кричати
Бо ця любов мені найгірша з кар
Від Бога ЯХВЕ це немов би жар
Тому сніги зимові вже пройдуть
Я хочу та не можу вже забуть
І буде так мабуть ... перед кінцем світа
Сніги випадуть та й серед літа
І це не будуть чудеса!
Коли змінить земля полюса
І в січні буде спека наче серед літа...
Бо ти була моя єдиная мета
Писав я вірші потім аркуші я рвав
Потім знову я писав писав
І в кожне слово я писав люблю
Тебе не наче доленьку свою
