|
Роса стікала листям кленів,
Лиснів і пахнув світ зелений,
Бутони відкривали пелюстки,
Без сну дзюрчали потічки,
Повітря набирало ароматів,
Пташиний спів лунав із шатів,
Дзум бджілки чувся на квітках,
Ластилось сонце на руках,
Поля причесані, в хустках,
Де зерна зріли в паростках,..
Ген, в далині, товтри зелені.
У їх верхах із білого каміння
Живуть під мохом істини нетленні,..
Очікувався день гармонії і розуміння.
Та раптом, раптом тут таке…
… Земля здригнулась не від грому,
Каміння покотилось схилом на поля,..
Ще босе й сонне, вибігло із дому
Заплакане й налякане маля.
Поділля миле крилось цементовим пилом,
Білизну господині не виносили у двір,
Невідворотність втрати і безумство сили
Кололи людям серце, пеленали зір…
Усе двигтіло не від грому,
Не від грози дробилося каміння,
Це предків віковічну втому
Кришило фанатичне покоління.
А я малий із ляку та без тями
Побіг, покинув руки мами.
Побіг, побіг, бігцем біжу
Через городи і межу,
Долаючи тугу і страх,
Без огляду на рани на ногах,
Біжу на товтру до вершини,
Де, апокаліпсису судний дзвін,
Де чую крики безпорадної пташини…
Та до сих не вірю, що долинув він
До слуху безсердечної людини...
А на товтрах гула війна.
Злітало і дробилося каміння…
Тепер воно лише сировина,
Моїм дитячим мріям
Не стало більше в світі
Місця для спасіння.
Висіли хмари детонацій,
Відлуння зло металося полями…
Ось вам, й не треба кращих ілюстрацій,
Як вічне нищилось людьми, а не Богами!
Гігант одинадцятої п’ятирічки -
Болюча язва, пекло на землі Поділля,
Яке творили нікчемні чоловічки
Далекого радянського похмілля…
ID:
905135
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 17.02.2021 18:09:52
© дата внесення змiн: 11.11.2022 10:18:38
автор: Ivan Kushnir-Adeline
Вкажіть причину вашої скарги
|