Казкою пізнає дивний світ смертельні й життєдійні болі.
І доки в’язнем ти не станеш в нім, тобі ніколи тут не буде волі.
До чого нудить іншим голова,
коли своє в собі треба творити?
До поки мука у тобі жива,
про це у совість треба говорити.
Падуть небесні янголи згори і прямо на лихезну землю люду:
хто Бога нового собі знайде, а хто для втіх Іуду.
Для покору любов страшна -
прибічна зрада плоду ще й чужого.
Солодший він, душа грішна.
Занепад з того й більш нічого.
Пишають люди створені гріхи собою і в збруднілому собі.
Один вже через це з мотузкою міцною спочинув на вербі.
Бридка утіха гратися життями:
стидебно і печально сміючись над тим.
Ви ще не знаєте, хто далі буде звами,
хто обігріє радістю над горем говірким.
Там у середині в тобі не лиш сподвижна розуму наука.
Там духу і душі секрет загадок, над тобою, як над свічкою повільно протяг дмуха.
Згубив в собі вродливість вікову і милу;
красиве серце в лапах лих гірких затис.
Розкрийся знову під царством небосхилу:
знову твори;
вкотре гори
та відкривайсь. Нарцис..