Пам"яті Вітора Миколайовича Слюсара присвячую:
Ще спозаранку небо плаче,
Дощ мерзлу землю обгорта -
Вже й ожеледиця добряча..
Душа в цей час світ покида.
Вона прощається із тілом,
Що на смертельному ордлі,
Вона ще тут - не відлетіла, -
У Андріяшівці - в селі.
Останній раз окине оком,
Усю родину, що прийшла.
Двір обійде тихеньким кроком,
Бо все життя тут прожила.
В останій раз пригорне жінку,
Обніме внуків і дітей,
Смиренно і без скрипу хвіртки,
Тихенько в небо відійде.
**********************
Цей біль словами не розкажеш,
Його не виплачеш слізьми,
Його бинтами не зав’яжеш,
Біль залишається з дітьми.
Він буде каменем давити,
І чорні хмари в небесах,
Дощем на землю будуть ллити,
Та рвати зболені серця.
Спочатку брат його - Володя
Пішов у потойбічний світ.
А через рік сестра Валюша
За ним пішла тихенько вслід.
Минає ще рік.. Грудень місяць
Вже добігає до кінця.
Знов доля чорне горе місить
І рве в сім’ї усім серця.
Сьогодні небо сиве плаче,
Покрився смутком білий світ.
В календарі цей день позначать:
Лиша їх батько, чоловік,
Лишає дід своїх онуків,
З якими бавився завжди,
Яких частенько брав на руки
Й розповідав малим казкИ.
Не прочитає внукам кАзки,
На руки більше не візьме,
По вулиці внучат в колясці
Ніколи більш не провезе.
Не плачте, діти і родина,
Адже Душа не помира.
Їй Бог для того надав крила,
Щоби летіла в небеса.
Він полетить у синя небо
Земний закінчивши свій вік,
Та повернеться при потребі,
Можливо , в ніч на Новий рік.
Щоби покласти під ялинку
Ті подарунки, що не встиг.
Для Даши, Нікіти і Аміри,
Бо так любив він їх усіх.
Не плачте, діти, не плач, жінко,
Він прийде ще до вас у сні,
Коли з під снігу перша квітка,
Розквітне рано навесні.
Торкнеться вас він теплим вітром,
Солоні сльози обітре,
Розгонить хмари й ясне світло
У ваші душі принесе.
Проникливі рядки, Ольго. Царство Небесне Віктору, а рідним сил, щоб триматися. Хай Господь допоможе пережити нещастя. Всьго доброго вам усім.
З повагою, Тетяна.