Додому із Харкова (Студінський Дмитро Віталійович)
Пам'яті курсанта Студінського
Дмитра Віталійовича присвячую:
В останню путь до рідного порога
Покри́вся смутком почорнілий шлях.
Додому з Харкова повзе дорога
І гу́биться у ско́шених полях.
Все небо зранку вкрили чорні хмари,
На землю пролили́сь вони́ слізьми.
Смерте́льний час вистукує уда́ри –
Сьогодні всі прощалися з дітьми.
І тіло хлопця привезу́ть в Житомир,
Де всі в Озе́рному чекають вже його́.
Навіщо в дім до них прийшло це горе
І як синочка хорони́ть свого́?
Ще змалку він хотів бути пілотом
І управляти в небі літаком
В вечірній час, як небо вкрите злотом,
Й як сонечко сідає за ставком.
Та не судилось хлопцю політати,
Тепер лише літатиме душа.
І до могили прийде посивіла мати,
Де серце буде рватись без ножа.
