Коли я народилася, то мій дідусь був, приблизно мого теперішнього віку. Спочатку йому важко було запам’ятати моє ім’я, яке в той час і в нашій місцевості використовували вкрай рідко. Одного разу, на питання як внучку назвали? Відповів: «Сніг… чи той, Іній». Загальними зусиллями все ж здогадалися що все таки моє ім’я – Інна.
Дідусь щодня був на роботі. Коли він ішов ми ніколи не бачили, бо ще спали, а от коли повернеться, починали виглядати з обіду. Коли сідало сонце, на горизонті коло Шостаків показувалася постать дідуся, що спішив додому. Щодня від зайчика приносив гостинці, замотані і просалену брудну газету, але ж таким смачним було хліб і сало, що важко передати. Повертався дідусь весь замурзаний з роботи, бо цілий день то орав, то сіяв, то ремонтував трактора. Одяг дідуся був просякнутий їдким мазутом та брудом, з під картуза в різні боки тирчало м’яке неслухняне волосся. А от коли дідусь добре вимиється, одягне білу теніску, поголить щитину – то зовсім інша картина. Я казала: "дідусь -новенький».
У дідуся була сила силенна роботи. Після роботи треба було піти у Донців ярок, щоб накосити молодої трави, наносити води, позагонити худобу та інше. Час від часу він влаштовував собі релакс на порозі. Закурював міцну цигарку, або крутив самокрутку з доморощеного тютюну і насолоджувався смердючим димом, щоразу підкашлюючи.
Зазвичай дідусь надзвичайно мовчазний, але коли перехилить чарчину то зразу ж проявляв свою красномовність, а інколи й пісню затягував деренчачим хрипким голосом. Бувало ніжно називав бабусю Марійкою, або навпаки в той час прокидалося нестерпне бажання полаятись. Але весь час дідусь проявляв свою доброту і турботу про мене, і коли була маленькою і тепер.
(*- я з дідусем Іваном, червень 2020)
Гарно,Інно,про дідуся! У мене рідних дідусів не було, вони померли ще до одруження моїх батьків. Та все ж був двоюрідний дідусь Яків, рідний брат моєї бабусі, то ми з братом його прямо обожнювали, бо ж він був і веселий, і цікавий...
