Щоліта з Криму до бабусі й дідуся приїздили внуки Артем та Іра. Їх зустрічали в Прилуках на залізничному вокзалі, віталися і саме там вони припиняли говорити російською, а починали балакати так, як ми. Привозила їх у червні тьотя Оля на ціле літо. Спочатку поки в неї була відпустка, а потім сама їхала у Бахчисарай, а в кінці літа моя мама їх відвозила щоб встиг Артем у школу.
За рік ми страшенно скучали один за одним і тому, я лишалася з ними на ціле літо у Світличному. Нам було надзвичайно весело, що не день, то нові забави, пригоди, постійно якісь дитячі халепи та своєрідні перемоги.
Вдень ми гралися на подвір’ї, бігали до товаришів, по лісах по ярах, минав наш день, У хату ми заходили тільки їсти, хоча тоді я любила тільки смаколики. Всі діти з кутка як саранча не злазили з цукрової шовковиці, яка росла край двору у діда Дубинника. Ми по пятеро сиділи на паркані і смакували солодким делікатесом, аж поки у двір не виходили дід чи баба, тоді ми всі як грудки падали на дорогу і розбігалися в різні боки.
Щоденно ми мали важливу роботу – відгонити гусей на ставок. Дуже не хотілося прокидатися зранку, але обов’язок – є обов’язок. Та якщо чесно, то ми їх ледь догонили до яру. А там лякали гусей, розганялися і скеровували їх на дорогу, яка вела до ставка, а самі з чистим сумлінням поверталися додивлятися свій сон.
Коли були кролі, то вимірювалися, кому йти по полин та забудьки, чомусь така робота завжди випадала мені.
Найтяжче було тоді коли дощова погода тримала нас у хаті. Ми дивилися телевізор, Артем - читав книжки, я – вишивала, а Іра розфарбовувала свої розмальовки. Більше одного дня таку каторгу не можна було витримати.
Пам’ятаю, як ввечері на порозі під берестком ми вечеряли польовою кашою, яку бабуся варила надворі за погребником. Каша була смачнюча пахла димом і літом. Потім ми купалися у великій мисці, бо за день були, як із грязюки зліплені і йшли в хату дивитися фільмоскоп. На стіну кріпили білу простиню, на столі ставили стільчик з якого кіномеханік Артем прокручував нам плівки з кадрами улюблених мультфільмів, а дідусь завжди читав текст, який зображений під кадром. Було так цікаво, що ми після короткого сеансу всі швидко засинали, щоб набратися сил для наступного насиченого дня.
(* - Тьома, Іра та я разом з бабусею Марусею у дворі під берестком. Приблизно 1991-1992 р.р.)
Яким веселим і безтурботним будо літо в дитинстві, любу причину шукали щоб втекти на річку... З задоволенням прочитала. Сонячного дня! 
