Є прислів’я: «Літній день –рік годує». З дитинства запам’яталися важливі справи до яких готувалися заздалегідь і коли підходив той заповітний день і час - то все сімейство було напоготові.
З травня до кінця літа заготовляли сіно для худоби. Робота ця не легка, і залежить не лише від сили та бажання працювати, а і від погоди, яка іноді приносить не дуже приємні сюрпризи.
На косовицю йшли вдосвіта тільки починало розвиднятися, щоб і не жарко і встигнути багато, щоб ще роса була на стеблах, щоб і трава в покосах підсохла до вечора. Косили долину, садок, траву навколо города, а ще шукали соковиту молоду траву в Лазьковій, в ярах за селом, щоб і земля була нічия і нам би висохло сіно. А сіно треба було розтрусити, кілька разів на всі боки перевернути, скласти в копицю. І що найголовніше перевезти додому, і закинуть на горище хліва. Та найважливішим було тут встигнути все так, щоб сіно не намокло, і не погоріло.
Коли колгоспникам давали зерно з нового урожаю, теж потрібна була злагоджена та організована робота, щоб поїхати на сипки, набрати збіжжя в мішки, зважити, перевезти і упорядкувати в надійне місце, де б і не відсиріло і миші не вбралися. А коли привозили зерно машиною і висипали величезну купу серед двору, то дорослі набирали в мішки і заносили клунки, а діти купалися в зерні, наче в золоті, а воно було тепле і дуже духмяне.
(*- фото з Інтернету)
В нас, в сусідньоиу селі кілька років тому стався трагічний випадок: на току підліток виліз на східці і пірнув в велику купу зерна, поки огляділись - він загинув (всі дихальні шляхи були забиті зерном і він задихнувся). Заготовка сіна і зерна точнісінько така, як і в наших краях!