Дивилися ми одне одному в очі,
Згадалися зразу ж всі дні і всі ночі,
І слів бракувало щоб просто озватись,
Несила було з цим прокляттям змагатись.
Що змінять розмови – сюжету немає,
Які в нас думки – кожен з нас про це знає,
І через роки всі слова не потрібні,
Ми стали сторонні, хоч дуже подібні.
Навколо ж миттєвість життя вирувало,
Стоп-кадр лиш у нас та його так замало,
Хто знав нас раніше зважав на деталі,
Цікаво усім – «що у них буде далі?»
А далі… минуло… продовжень не буде,
І те що було – ніхто з нас не забуде,
Бо ми не змінились (оце відкриття!)
Хоч кожен з нас має власне життя.
Дивилися ми одне одному в очі,
Згадалися зразу ж всі дні і всі ночі,
І слів бракувало щоб просто озватись,
Несила було з цим прокляттям змагатись.
31.08.2019
и тка подитожим.я прочитав десяток вішів.ви праві ваші вірші суто відрізняються від тих які пише ваша близька родичка.В они досконалі,суттєві,оригінальні ,чіткі,симпатичні.Почитаю ще.