Липень… Спека… Нічим дихать…
І надвір хоч не ходи…
Лиш одне бажання - випить
З джерела скоріш води…
Вже іду широким лугом,
Серед трав, що так шумлять.
Озирнувся я навкруги,
Бачу - верби ген стоять…
Я пришвидшив свої кроки,
Одну вербу я впізнав…
Тут мої дитячі роки
Десь згубились серед трав…
Ця верба уже старенька,
Її видно із далля…
Стріла мене, наче ненька
Своє ріднеє дитя…
А під цею, під вербою,
Б'є маленьке джерельце…
Трохи заросло травою,
Та живе іще… Живе…
А вода в джерельці чиста,
Б'є ключем із-під землі…
І проміння променисте
Виграє в воді собі…
З джерельця струмок дзюркоче,
І біжить серед лугів…
З ним десь збігли мої роки,
Їх спинить я не зумів…
Досхочу напивсь водиці
Я з отого джерела…
Далі сил набрався жити,
Мабуть, літ ще десь до ста…
Попрощався я з вербою,
Її міцно обійняв…
Та й пішов собі поволі,
Ще вернутись обіцяв…
Анатолій Розумний
01.07.2019
