Коли я бачу, як стрічають сина,
Убитого в Донбасі у АТО,
Тоді темніє навіть небо синє,
І не говорить із людей ніхто.
А плачуть… Плачуть рідні, побратими.
І губляться далеко десь слова.
Жінки у чорних траурних хустинах –
Героя Україна то хова.
Загублений хрестам лік і могилам.
Росте число сиріток і удів.
Обвисли материнські руки-крила,
І лиш Аїд не раз цьому радів.
Тремтить душа моя і сльози ллються.
Чи карму таку можна зрозуміть?
До Господа тихенько я молюся:
Хай не повториться ніколи така мить!
4.06.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
