Я й не помітила, як ти прийшла,
Як знов думки одвічні налетіли.
У тебе більше не прошу тепла,
Хоча його б ще так хотілось...
Ще хочеться прожити новий день,
Почути сміх дитячий спозаранку,
Побачити, як стежечка веде
До батьківського золотого ганку.
Та я приймаю день таким, як є
І спробую його урозуміти.
Подруго Осінь, годі рюмсати дощем,
Хапатись за яскраві пізні квіти,
Ховатися у шумові вітрів,
Серед пожовклих барв трави, дерев,
Не оминути часу вічний плин -
Ти знов за кілька місяців підеш.
Пробач, що мало так епітетів тобі,
Рука все рідше до пера береться...
Таке життя. Але тебе любить
Не перестану. І назавжди в серці
Моїм залишишся ти, Осінь, як сестра
Чи паралель душевна. Трішки тепла,
Красива, мудра, іноді сумна,
З чашкою кави або чаю терпким.
Все важче бачити ту мить життя,
Яка несе красу у новий день.
Та обіцяю її помічать,
Навіть коли ти вкотре підеш геть.