Хотілось їй бути сильною, сльози ховала в кишеню.
Ще трохи і через верх... Набрала вже повну жменю.
І в відстані, в нерідні вулиці, у сутінки ... Що б не бачила.
Любити? Ще й не любила. Пробачити? Вже пробачила.
На сходах у порванім светрі плуталася в нитках.
Вдихала кожну хвилину, жила у своїх думках.
Збирала бузкові перли з прикраси, що вкотре рветься.
І на пероні чекала того, хто не повернеться.
Хотіла здаватися сильною, ховала в тумані очі.
Вдягаючи маски усмішок, нестерпно чекала ночі.
А потім подушку в зуби і криком, якого не чути.
Про те, що втомилась сильною... Хотіла б слабкою бути.
14.02.2018