Розбуди ти мене серед ночі,
Поцілунком солодким й жагучим,
Розгадай всі бажання жіночі,
Тим, що буде тепер неминучим.
Розбуди і візьми знов за руку,
Щоб в безодню разом нам пірнути,
Під пунктири сердечного стуку,
Розірвати умовностей пути.
Розбуди від буденних реалій,
І відкрий мою пристрасну суть,
Ароматом весняних конвалій,
Простели килимами нам путь.
Дотик, погляд п’янкий, поцілунок,
Ніжний стогін й приречений крик,
Тіл обох неземний порятунок,
До яких, ще ніхто з нас не звик.
Вогке ковзання, в безвість пірнання,
З січня зразу ж у теплу весну,
Щоб відчуть смак палкого кохання,
Розбуди мене справжню від сну.
