За небокраєм світ далекий,
Він час від часу манить нас.
Приносять звістки нам лелеки,
Що кращого життя це шанс.
Про те, як все там цікавІше,
Ніж наші звиклі сірі дні.
Так мучити себе навіщо?
Буття ж змінити в силі ми.
Рідні багато і знайомих...
Та друзів, що завжди в думках.
В краї чужі і невідомі,
Відбули зі слізьми в очах.
І вже робота в них постійна,
Достатня для всього платня.
І перспективи, хоч й повільно,
Достойного в дітей життя.
Та не усе там добре звісно,
Без грошей всюди в світі зле.
На все щоб вистачало дійсно,
Весь час робота забере.
Нам стало легше в спілкуванні,
Мережі нам допомогли.
І голоси ми чуєм дальні,
Як тільки того схочем ми.
Так часто чую я в розмові,
Що Україна сниться їм.
Дитинства там місця знайомі,
Лісів краса, батьківський дім.
Та повернутись неможливо,
Мости спалили назавжди...
І вигляд мають нещаслИвий,
Невдалось ліпшого знайти.
І врешті, що це є насправді?
То сила або слабкість в тім?
Залишитись в своїй країні,
Тут жити, щоб на заздрість всім!
А я сказав собі рішуче,
Це дім мій та земля моя!
На Батьківщині - неминуче,
Хоч важко - буду до кінця!
