Вибачте мене за недовгий роман
Ви дали спокій покірній тодішній
Розвіявши мій загустівший туман
Як не ви, то хто тоді інший
Не воля, згубили цілунки до ранку
І вуст ваших солод ще не пропав
Так вийшло, як завжди буває, коханка
І той легкий подих так легко-забрав
Сімома ночами з удушеним вітром
Брудним відтінком марних днів
Замість того аби стати моїм світом
Вертався у зливи до коротких дощів.
