Ой, люблю я роздивитися зв'язки між епохами та сферами! Ось дещо цікаве знайшов (ну, або вигадав, судіть самі).
"Часто свій стиль повертай! Лиш тоді може вийти з-під нього
Вірш, який варто не раз прочитати" - це Квінт Горацій Флакк, Сатира 10, переклад Андрія Содомори, 1982.
Стиль, або стилос - загострена паличка для письма. Писали нею на вкритих воском дощечках, по суті, не писали, а різьбили, витинали. Другій кінець палички залишався тупим - завдяки цьому написане гострим кінцем можна було затерти, виправити, написати наново або просто - знищити.
Горацій (65 р. - 8 р., все до РХ), один з трьох золотих стилосів Римської імперії (два решта - Вергілій і Овідій), дав саме таку пораду поетам-сучасникам і поетам-нащадкам: частіше повертати стиль тупим кінцем до воску, затирати написане, аби, врешті решт, досягти особистого максимуму.
І що? - Слова Горація дали паростки, як цілком сподівані, так і певною мірою ні.
1875 року Верховний Суд США скасував патент на винахід, на який претендували обабіч Атлантики - Хаймен Ліпман і Джозеф Ракендорф у США та Лотар Фабер у Європі. Ліпман, виробник канцелярського причандалля, нібито першим у 60-х роках XIX ст. додумався з'єднати олівець і резинку - так народився звичний нам усім пристрій для письма та стирання. Патен Ліпман отримав і продав Ракендорфу, а той заходився судитися з Фабером, як наслідок - патент скасували, а виробництво олівця з резинкою зробилося доступним будь-кому. Зауважу, що принцип у ньому втілений саме той, винайдений ще римлянами та лаконічно окреслений Горацієм: гострий кінець стила для письма, тупий - для стирання, тільки й роби, що "свій стиль повертай".
І дещо сподіваніше, менш практичне, але напевно - важливе, принаймні, для частини суспільства, зануреної в читання та - о, так! - писання. Англійський критик Сіріл Вернон Коноллі (1903 - 1974) уславився влучними висловами та афоризмами про літературні справи та вправи. Ось як він розмежував публіцистику та літературу: "публіцистика - це те, що читають один раз, література - це те, що перечитують".
Як бачимо, і через 2000 років, що спливли між Горацієм і Коноллі, ознакою (та чеснотою) літератури лишається ось ця риса: "варто не раз прочитати".
А як згадати, що Горацій пише далі -
"Юрбі не догоджуй:
Вмій обійтись кількома читачами, хіба що ті твори
В школі глухій малюкам нетямущим волієш читати" -
- і що у власній манері підтверджує С.В. Коноллі:
"Краще писати для себе та втратити читача, ніж писати для читача й втратити себе" -
- заюрмляться в голові висновки, гіпотези, ідеї - різне. Серед іншого - гадка, що література й справді - провідний рід мистецтва. Саме тому, мабуть, її принципи та секрети так давно відомі, а бозна коли створені "Іліада" та "Одисея" дотепер лишаються вершинами світової літератури...
...І без олівця з резинкою нам - ніяк!
от не люблю оцих олівців з резинкою. часто-густо резинка там розмазує, а не стирає чисто. креслити іноді корисніше - можна повернути до першопочаткового варіанту, що може виявитися найвдалішим цікава у вас паралель, шукайте ще перевірте «догоджувати» чи «догоджати»
Так, креслити ніби краще, хоча... - он, Горацій не креслив! А ще Ільф про таке казав: не беріть перший синонім, що спав на думку, якщо ви згадали його, інші також його згадають, шукайте далі та беріть третій-четвертий-п'ятий. Креслити чи не креслити, ось в чім питання! - Або починати з нового "аркуша" у "текстовому редакторі" від "Віндоуз"? - Аби резинка не розмазувала, нею не варто дуже терти написане. Справді вона діє за допомогою статичної електрики - не фізичний вплив (туди-сюди) знищую написане, а той статичний розряд, що викликаний тертям, збирає на резинку частки графіту олівця. Отже, потерти резинкою можна щось інше, а тоді обережно поводити нею по написаному. Теоретично, ясна річ, це я щойно вигадав.
Щодо "догоджувати" та "догоджати" - цитата за електронним джерелом, як справді у книжці було - хтозна. Формально, за словником, правильно "Юрбі не догоджай", але (некоректна) форма "не догоджуй" ніби дозволяє наголос на друге "о", що дозволяє дотриматися розміру.
Дякую! Піду пошукаю ще.