Чому сумуєш й дивишся на мене,
Очима, що наповнились сльозами,
Чи серце то твоє крихкеє,
Спалило гострими словами?
А може то в душі у тебе рани,
Від слів тих, що тобі могли сказать,
Ніби ножем лишило важкі шрами,
Які не можна приховать...
Ні, то не в душі моїй, не в серці він
То радість, то не сум страшний,
Від слів тих, що сказав він вже і зникла тінь,
І що забулася від щастя я ридаю.
