В голові - рій думок, у душі - відчуттів.
Все тримати в собі вже не сила.
Вже втомилась смертельно від цих почуттів...
Все до біса. Так голосила,
доки сили були, доки очі вкінець
не осліпли. Повітря забракло...
...Надягла власноруч цей терновий вінець
і носила, аж серце заклякло
від постійного тиску. Німий монолог
вже під скронями став голоснішим.
І кінець, глухий кут, фініш чи епілог -
(суть незмінна) нарешті виднішим.
Та чекала сигналу його я душі.
Щоб почув (серцем, мозком, і тілом)
чисту правду - ми справжні, чи все ж муляжі
із паперу, що вкрилися пилом.
Він мовчав, сумнівався, всі на терезах
"за" та "проти"... Та стало запізно.
Ти прийшов. Мої руки вже в твоїх руках.
І так сильно, розумно, залізно
всі розставив акценти. Прозорий серпанок
з очей моїх рухом чутливим
зняв повільно. За вікнами ніжиться ранок.
Маю віру, день буде щасливим.
Дуже ... 
Важкі були часи для моєї ЛГ, тому напевно так відчувається... 
