|
На Касіяна – не прокидайся рано. Двері на запорі, зима ще на дворі. В рік високосний Касіян дивиться скоса. Людей не любить, поглядом губить. Й не скажеш відразу, звідки образа. Цей праведник пихатий (тарганів йому в хату!) тому як шістнадцять віків не витяг з ріки, рибалку що тонув. Був зайнятий, вітри дув. Микола святий хлопак був простий, витяг намоченого, віддав сорочку. З тих пір хрещені, д’яками вчені, шанують Миколу, Касіяна – ніколи. Лютує Касіян (чи він з росіян?). Тягне довгі вії, зазирає з надією. Боронь, Боже, бути не на сторожі, погляд спіймати, навроченим стати. До світла краще (ледарям миляще) тулитися до пічки, переймати панські звички : як не спати, то в карти грати; як дітей не вчити, то ляси точити; як не мишей труїти, то люльку палити.
Господар хати Юхим за вдачею не був лихим. Вірив у прикмети, не тринькав монети. За сезонним фахом лагодив шафу. А серце не на місті, шлунок не просить їсти. Ще й сон дурний наснився, що Касіян у двір вломився. Лячно аж до крику побачити люту пику. Вигадують байки про минуле … йой, чиясь тінь промайнула!
У пса нова будка, він не піддається смутку. Не страшиться марева, було б у мисці варево. Шерех чує Сірко, а у курнику ґвалт:«Ко-ко-ко!». Чиясь постать у простирадлі ловить курей безпорадних. Зашитий чувал, вже й півня сховав. Дивна істота, ні носа, ні рота. Блищать очі, до чужого охочі. Може, потойбічний лютує з відчаю? Та з простирадла під унюхав песик кінський піт. В дивній статурі усе вже знайоме до дурі. Ич! Не козак і не панич, а чорнявий Яків, що ловить раків, на ярмарках краде, живе хто зна де! Пекла так боїться, як жаба криницю. На ранок особливий, з ноги вставши лівої, збагнув - є привід, вбратися мов привид. Селом поблукати, данину зібрати. Якби не собака, що покусав його ср*ку, від витівки хитруна була б комусь труна. Тепер смугляк (щур йому земляк!), іклами торканий, кладе на рани моркву. Кури врятовані, Сірко зайвий раз нагодований. Переживши пригоду, Юхим взяв собі моду – читати за обідом календар, на ніч цмульнути стопар. Позбувся дядька забобону завдяки псу, освіті й самогону.
ID:
793371
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 27.05.2018 13:20:27
© дата внесення змiн: 27.07.2018 11:15:05
автор: Олесь Ефіменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
