І він упав, прикрив собою трави,
Своєю кров’ю землю напоїв…
І він упав… упав зі словом: «Мамо!
Прости мені, я вижить не зумів…»
Він був солдат… Але він був і сином…
Для матері він щастям був останнім!
І журавлі летять у небі клином
Над сином, над солдатом у прощанні.
А мати там, далеко за фронтами,
Чекає сина, ставши на поріг.
І прийде їй послання з журавлями,
Що він – ГЕРОЙ, що він в бою поліг…
І впаде мати з криком на порозі,
Мов привид, божевільна і бліда.
І пролунає ехо на пустій дорозі:
«Будь проклята, будь проклята, ВІЙНА!»
Таких історій на землі багато
Й у пам’яті вони будуть віки.
Так уклонімось низько всім солдатам,
Які за нас в боях тих полягли!
