Ми дозволили собі сховатись в тінь
Дерева, якому, хто зна, скільки років.
Руки розбрелись серед корінь.
Спокій.
Лиш прадавнє круками кричить.
Обіймає небо передвечір.
Крилами переспівала, мить,
Плечі.
Очі відлетіли у блакить,
Залишивши човни ніг в зелених хвилях.
Ми є зараз там, де не болить
Зліва.
А з павутинням зраджує землі
Подих свіжескошеного літа.
Ми дозволили собі сховатись, і
Жити.
