Давно було це, в однім місті
Жив щирий, добрий чоловік.
Мав дім розкішний ув обійсті.
Безбідно жив із року в рік.
Був із заможної родини.
Диплом юриста міг би мать.
Та вибрав іншу він стежину.
Жила в нім Божа благодать.
Він став священиком, монахом,
Молився, час у себе крав.
Душа випурхувала птахом
І кликала до добрих справ.
Не прагнув жити у розко́шах.
Багато він не їв, не пив.
Його думки були не в грошах,
В них бідних, немічних носив.
Як чув, що плаче хтось, в гризоті,
Нестатки день комусь послав,
То швидко пхав у торбу злоті
І під поріг таємно клав.
Чому добро творив таємно?
Бо слави святець не бажав.
Лише зробить хотів приємно
Отому, хто потребував.
Почув він – є родина,
В ній мама, тато, три доньки.
Прийшла до них лиха година,
Біда з’їдає їх деньки.
Їх хату обминають хлопці,
Не сватаються до дівиць.
Бо в них достатку, мов у пробці
Вина. А діви ж – гарні з лиць.
Юнак одну угледів – вмита,
Струнка, міцна, на щічках – цвіт.
Хотів з такою він би жити,
Та не дозволить йому рід.
Почув святий оцю новину,
Не довго голову ломив,
Вночі підкрався до хатини,
Поклав торбину під дверми.
Уранці батько вийшов з хати,
Побачив знахідку. Дива!
У торбі золото – дукати.
Спасенні! Господу хвала!
12.Доньці весілля справив. Ласе
Їй ві́но дав, як йшла з двора.
Минуло згодом трохи часу –
Йти іншій під вінець пора.
Та в хаті мати хвора. Гроші
Ідуть на харч, ідуть на лік.
І плодяться не статки – воші,
Хоч денно в праці чоловік.
А доня, мов розквітла рожа.
Щоранку Богу б’є чолом.
І хлопець є. Женився б, може,
Якби ж то придане було.
Святий почув про це, зібрався,
Вклав гроші в торбу, в двір побрів.
Коли ішов, то озирався,
Щоби його хтось не уздрів.
Доніс торбину до порога.
Сховався у нічній імлі.
Цвіло тюльпаном серце Бога –
Є добрі люди на землі!
О, як же дівчина зраділа,
Котра хотіла під вінець!
Від щастя мало не зімліла.
Ну ось дівоцтву і кінець!
Є гроші на бенкет і віно.
Але ніхто того не зна,
Хто трудить раз у раз коліна,
Іде і гроші залиша.
Два роки, наче день минуло.
На третю доню вибір ліг.
Та знову злотих в домі – нулик.
Їх принесе хтось на поріг?
Став батько дім свій пильнувати.
Не стулить ока в ніч – і край.
І якось вгледів, що до хати
Іде священик Миколай.
Вгорі дізнались і в долині
Про те, ким чоловік той є,
Що носить злоті у торбині,
Убогим, немічним дає.
То ж залишив святий хатину –
Ніяково йому було,
І вирушив у ту місцину,
Де знать не міг його ніхто.
Нелегкою була дорога.
Кріпила віра у Христа.
Прибув до Мири, з волі Бога
Єпископом Мирійським став.
Тепер у небі проживає.
Та в уродиннім своїм дні
На землю сходить, залишає
Дарунки дітям, що у сні.
ПІСНЯ "ОЙ ХТО, ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ?"
Він дев’ятнадцятого грудня
Родився. В день цей меркне зло,
Виймає люд серця із студні
І світ наповнює добром.
Летять птахами привітання,
Дари в дорослих і дітей.
Їдять смачненьке люди зрання –
Те, що приніс їм ієрей.
Дарунки – книги із книгарні,
Парфуми, одяг і взуття,
Ще й іграшки для діток гарні.
Щоб квітли маком їх чуття.
Щось кожному святий Микола
До його дому принесе –
Чи річ якусь, чи добре слово,
Хоч і не викриє лице.
Андрій хвалитись буде, Янчик,
Максим, Олеся та Іван.
Аліна, Ліза, Юліанчик,
Влад, Ростислав і Маркіян.
А ще Максим та Вероніка
Олег – за щанаком водолій.
Покаже ляльку мамі Віка,
А мама їй дарунок свій.
РОЗМОВА МІЖ ДІТЬМИ
- А що тобі святий Микола
Вночі під подушку поклав? –
Візьме Максима Ліза в коло.
- Машинку, коника зі скла
І книжку, - мовить їй Максимко.
Сказать про маму закортить:
- Матусі – сумку і хустинку –
Таку, щоб шию обкрутить.
До Вероніки чин по чину
Звернеться Влад:
- Що маєш в дар?
- Цукерки, фрукти і книжчину.
- А я блей-блей, а ще «Кобзар».
Олег спитає у Оленки:
- Тобі приніс що Миколай?
- Мені велосипед новенький
Привіз.
- Дарунок, що аж гай!
Ну, а тобі, що дав, Олежку?
- Мені? Планшет і шоколад.
Топтав із вечора ще стежку
Крізь мій уже без листя сад.
Пристане Юліан до Лізи:
- Що ти отримала, скажи?
- Я фруктів різних пів валізи
І кілька нових одежин.
- Овва! А я дістав лозину,
Щоб було чим мене шмагать.
Й записку: «Ти нечемний, сину,
Пора манери виправлять».
- Здається, це уже задуже! -
Влад відповів йому на те.
- Дам мандаринку тобі, друже.
А хочеш, то й кіндер-яйце.
- Та ні, спасибі. Маю фрукти.
Із різкою пожартував!
Дістав у дар новий конструктор.
Сестрі побавитися дав.
- А я матусю слухав, тата.
Отримав «Лего» - заслужив!
Ще й мандарин мені багато
Святий Микола залишив.
Тут підлетів Івась до гурту,
Неначе швидкокрилий птах.
- Дістав цукерки я і куртку.
Тепленьку, – й усміх на вустах.
- О! – вигукнув Максим. – Чудово!
Олесю, ти щось, бачу, зла.
Чи не отримала нічого,
Чи може прутика взяла?
- Чого б це прутик клав Микола
Мені під подушку в свій день?
Мов соловей, виводжу соло,
Співаю радісних пісень.
Уроки вчу, пишу щоденно
І помилок я не роблю.
Складаю віршики натхненно.
Родину, вчительку люблю.
Мені заніс святий цьогоріч
Новий айфон через поріг.
- Ну, а мені у коридорі
Скейт залишив, щоб вчитись міг
Кататись я – такий дарунок,
Ще й рукавиці шерстяні.
- Мені – цукерок цілий клунок
І чоботята шкіряні.
- А ти чого мовчиш, Андрійку?
Без подарунка? Хи-хо-чу!
Мабуть одержав в школі «двійку»?
- Та ні, уроки добре вчу.
Що ти таке, Максимку, мелеш?
В дарунок книгу я дістав.
Хоча просив я про одне лиш,
Щоб в Україні мир настав.
Бо гинуть, раняться вояки
На сході краю раз у раз.
На їх тілах палають маки.
Біда для рідних і для нас.
- Це сумно. Так. І я молюся,
Щоб закінчилася війна.
Ні з ким не б’юся, не сварюся,
Альбом отримав та пенал.
Дівчинка-ангел 1:
Чорним рядном небеса вкрила ніч.
Зорі на нім, наче вогники свіч.
В ліжечка спішно ляга дітвора,
Бо наступає магічна пора.
Торбу наповню свят-Миколай.
Швидше молись, ліхтарі вимикай.
Чемним дарунки святий принесе.
Їдуть олені його по шосе.
Ляльку – Софійці, автівку –Петру,
Книжечку Златі, словник Назару.
Кожній дитині він щось покладе.
Збудиться вранці, дарунок знайде.
А головне, щоби кинув на віз
Спокій, щоб мир у країну привіз.
Щоби любов’ю наповнив серця,
В ім'я Свят-Духа і Сина, й Отця.
Дівчинка-ангел 2:
ПОРАДИ ДІТЯМ ТА ДОРОСЛИМ:
Усміхнися щиро-мило другу.
«Як живеш?» - спитай чи кинь «привіт».
І піде добро твоє по кругу.
Пелюстки розпустить, наче цвіт.
Подаруй комусь щасливі миті.
Сонцем влийся у душі вікно.
Не шукай болота в стиглім житі.
У колоссі віднайди зерно.
Запали у погляді лампадку
І неси вогонь цей до людей.
Проклади крізь річку часу кладку,
Що тебе у вічність заведе.
ПІДСУМОК
Потішив всіх Святий Микола.
Хоч може хто й нечемним був –
Не приходив щодня до школи,
Зробити приклади забув,
Не помагав матусі, тату,
Поїв – і посуд не помив.
Забруднив й не прибирав кімнату,
За хлібом вчасно не сходив.
Отож задумаймося, діти,
І підведімо епілог.
Робімо так, щоби радіти.
Могли батьки і в небі Бог.
2017 рік
ID:
768246
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 26.12.2017 22:28:24
© дата внесення змiн: 20.12.2019 21:30:12
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Трохи відкоригувала.
