МІНОР В ДУШІ, В ОБЛИЧЧІ СУМ…
Закінчується знов весна невдало,
І грає знов гітара з семи струн.
Забудь мене. І більше не пригадуй.
Ти моя помилка. Я твій обман.
Не може бути більшого між нами.
Ти двічі мій незламаний капкан.
Ти переміг! Мої вітання!
Вистава скінчена. Кінець.
Це не антракт. Це просто доля.
Невдалі жарти про вінець
Порвалися, як лист надвоє.
Театр і болю, і страждання,
В який мене ти знов привів...
І це теперішнє кохання?
Не входить це до моїх мрій.
Забута всесвітом, тобою…
Я плачу й знову прокидаюсь...
- То це був сон? – кажу з журбою...
Та ні, дурненька, це реальність.
Мої чорти в душі танцюють,
А бісики в очах горять,
Коли дивлюсь, як ти цілуєш
Цю відьму із моїх проклять.
Нехай співає твоє серце.
Хоча чого це я? Хай гине!
Нехай любов вкриває перцем,
А голос мій з тобою лине.
Ти не забудеш! Так, я знаю.
Ти пам' ятатимеш, мій друже.
Клянуся, знову скажеш: «Я кохаю».
Ти будеш сумувати. Дуже.
Березень, 2017
