Я читав ієрогліфи з креслень,
я до жовтих ходив повій.
Мандарином у Піднебесній
їв я смажених змій.
Лісуном полював драконів,
крокодилячі яйця крав.
Наче Будда сидів на троні,
накурившись веселих трав.
Я не зможу так тут ніколи.
Якщо хочеш – з того радій.
Місяць торсає срібне воло,
хлюпи тягнуться по воді.
Топче камінь скажений вершник.
Місто це не з мого ребра.
Що, скажи, тебе в ньому держить?
Крижаніє вікна діра.
Світла тулишся. Де вахляр твій?
Соломинка під парасоль.
Мої правди тебе не варті,
ставлю все я на карамболь.
Кікс і гіпсу мазок з мізинця.
Не лишилось мені шарів.
Через обрій дракон схилився,
промінь дротом перегорів.
Націдивши у флягу з діжки,
взявши хліба і ярких книг,
я піду до Китаю пішки
через тундру, піски і сніг.
Ієрогліфи – дивні квіти.
Ми збираємо з них нектар.
Ми радіємо наче діти.
Б’ю клапштосом в червоний шар.
Місто це – борговою ямою,
ринва – лузою небесам.
А ти будеш моєю дамою?
Чи я знову лишуся сам?
