Ця весна так схожа на осінь,
Із нутрощів тягне спогади,
Волосся землі у росах
Дивує зеленим поглядом.
А галас людей за стінкою
Лякає не гірше байдужості,
Дивуюсь її поведінкою,
Дивуюсь нестачею мужності.
Ідентично юрби однакові,
А серед них – особистості,
Як ти прокидаються ранками
Без орби і без ідентичності.
Як ти зустрічаюсь увечері
Думки, що приходять спогадом,
Хоч і кажуть, сховавшись в мережі,
Що в юрбі всі з однаковим поглядом.
Ця весна так схожа на осінь
Сиве небо вкриває мороком,
Всі думки затоплюють роси,
Пройнявши нутрощі холодом.
Байдужість поля викошує,
Вбиває весь світ тишею,
Лягає на плечі ношею,
По світу тече криницею.
І щастя, і горе із тугою
Постаравшись сховати можна-бо,
Та байдужість, що в шкірі напругою,
Не вдасця сховати жодному.
А весна ця так схожа на осінь
І по венам квіткОві роси,
У калюжах зірки безголосі,
А у неба розплетені коси.
І вся брехня, що у світі,
По життю необхідним досвідом,
Її сльози, даремно пролиті,
Заливають навушники сморідом.
І якби ми були чесними
Й не пили із криниці байдужості –
Не тонули б осінніми веснами
І було б в нас достатньо мужності.
