Ранкова зірка розцвіла,
Край неба тихо рожевіє,
А круглий місяць сонно мліє —
Блідий, неначе омела.
У перших шелестах вітрів
З дерев здіймаються вітрила,
На воду падають безсило,
Пливуть до перших острівців.
Там їх колише очерет
Своєю ніжною рукою,
Вкриває щільно бородою,
Шепоче казку тет-а-тет.
Ген вигляда туман з-під брів
Густого лісу і болота,
Цілує річку позолота
Від сонцесяйних ліхтарів.
Хлюпочеться німий причал —
Піймав кишенями свободу,
Тримає в грудях прохолоду,
Стоїть, неначе п’єдестал,
Чекає в часі перемін…
Тремтять оголені верхів’я,
Зворушливо летить листів’я, —
То осінь віддає поклін. 15/11/15